Хмільниччина туристична

Гуменюк Феодосій Максимович

   Гуменюк Феодосій Максимович, народився 6 вересня 1941 року в с.Рибчинці, Хмільницького району у бідній селянській сім’ї, де змалечку навчився цінувати хліб.  Батьки мали четверо дітей і в голодному 1947 році ледве вижили. Голодні післявоєнні роки змусили родину виїхати із села на заробітки до Дніпропетровська. Там у школі в п’ятому класі його помітив вчитель малювання П.Матвієнко, який одним з перших відкрив у Феодосія талант до художнього мистецтва. Потім було навчання у художньому училищі,де йому поталанило на далекоглядного педагога Якова Калашника – вихованця Ризької  мистецької школи. За настановою вчителя, Феодосій Гуменюк з 1966 року по 1971 рік продовжує навчання в Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна. Ленінград відіграв найважливішу роль в житті талановитого земляка.  Тут із 1972 по 1976 роки Феодосій Гуменюк був викладачем Ленінградського вищого художньо-промислового училища імені Лизгіної. Тут сталося його особливе мистецьке пробудження, відкриття реальної історії України, козацького духовного багатства. Феодосій Максимович зрозумів, що справжній митець ніколи не може бути поза національним і поза народним. У своїх роботах особливу увагу приділяв сюжетам з історії українського козацтва, які подавав в іншому, ніж офіційна історіографія, світлі (зокрема, твір «Сивий гетьман Мазепа», 1976р.).

   Мистецтвознавці відзначають, що той період невтомного навчання 1966-1971 років відіграв найважливішу роль у житті художника. У кінці 70 років з’явилися картини епічного характеру: «Моя Україна», «Перед святами», «Козак-дзвонар», «Подолянка» та ін. Художник неодноразово влаштовував виставки творів у Ленінграді, Москві… Однак саме московські виставки мали сумні для Ф.Гуменюка наслідки. У 1975 році на виставці нонконформістів були помічені його роботи з зображенням козаків. Художника було звинувачено в націоналізмі і позбавлено ленінградської прописки, тому Феодосій з дружиною і дочкою переселився у Дніпропетровськ, де пробув шість років, працюючи над ескізами вітражів. Також підготував «Український календар» на 1977 1978 роки для одного з видавництв у Варшаві. В 1983 році Гуменюки знову опинилися в Ленінграді, де Феодосія тепло зустріли художники і відразу запросили взяти участь у виставці «Групи чотирнадцяти». У 1988 році його виставку експонували в залах Національного архіву Канади в Оттаві, в Українському музеї в Ньою-Йорку. Там же, познайомившись з місцевою українською інтелігенцією, художник зміг ближче побачити життя діаспори та зафіксувати її на полотні. Пізніше була участь у виставці робіт українських художників в Гранд-Пале, у Парижі; персональна виставка в Національному художньому музеї в Києві, де була представлена ціла галерея гетьманів, і присудження в 1993 році Національної премії імені Т.Шевченка в галузі образотворчого мистецтва.

   Зрозуміло, кожен митець прагне розписати свій храм. Феодосій Максимович всебічно розписав цілий іконостас Свято-Покровського Собору на Подолі в центрі Києва, побудованого видатним українським архітектором Іваном Григоровичем-Барським.

   У 1993 році майстер очолив навчально-творчу майстерню історичного живопису в Українській академії мистецтв. У 1995 році Феодосію Максимовичу присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України. З 2000 року – він професор кафедри живопису і композиції академії. Його творчість зорієнтована на прадавні духовні національні цінності. Твори майстра присвячені історичному минулому України, обрядам, віруванням українців. Через символи-метафори, символи-образи художник наближається до глибин української ментальності. Стилістично живописні і графічні твори майстра з їх лаконізмом, монументальністю, своєрідною і виразною декоративністю, багатоплановістю і колористикою найчастіше нагадують традиційні українські килими, щедро орнаментовані рослинними мотивами. Фігури, предмети побуту, фантастичні співставлення зображень, масштабів, просторів, структур, деталей, образів, все це створює ефект килиму, в якому кожний клаптик є дуже важливим елементом орнаментальної композиції… Гетьмани, козаки, дівчата у вінках, янголи, птахи, коні – постійні учасники живописного дійства, яке неначе перетікає з однієї картини в другу. Художник підкреслено уникає чуттєвості, натуралізму, зосереджує увагу на співучості ліній, виразності ритму, кольору, фактури. Виходячи з цього, митець розробив власну поетику, засновану на сполученні української символіки із сучасними засадами малярства.

 

"Світе тихий"1984

 

"Білі маківки" 1974

 

"Зеленя свята" 1976

 

"Сивий гетьман" 1976